20 2
Найславетніша українська поетеса - така смілива, небайдужа, вразлива і щира. Леся Українка належить до митців, котрі пережили свій час, її творча спадщина стала однією з вершин української літератури та разом з тим видатним явищем світової.
«Без надії сподіваюсь» зачіпає найтонші струни душі. «Лісова пісня» - легенда, улюблена кожним з нас ще змалечку. І як приємно, що наша Леся знана і шанована не лише в Україні, а й в усьому світі. Її іменем називають вулиці, театри, бібліотеки, вузи, школи не тільки у нас, а й у Білорусі, Грузії, Канаді тощо. Пам'ять про її життєвий та творчий шлях дбайливо зберігають та досліджують десятки літературно-краєзнавчих музеїв. Історїя її боротьби за право жити, кохати, творити, за нашу культуру і самобутність надихнула багатьох музикантів, художників, письменників…

До 145-річчя з дня народження Лесі Українки - знайдемо всі згадки про геніальну українську поетесу!


Щоб стати частиною спільного проекту телеканалу «Інтер» та сайту segodnya.ua #МояЛесяУкраїнка варто лише сфотографувати вулицю, скульптуру чи іншу пам'ятку, пов'язану з поетесою та надіслати на lesiaukrainka@inter.ua.
25 лютого 1871
Лариса Петрівна Косач народилась у місті Новограді-Волинському в інтелігентній українській сім'ї. Її батько, Петро Антонович Косач, був одним із найосвіченіших людей того часу, працював юристом. Мама, Ольга Петрівна (уроджена Драгоманова), - письменниця, відома під літературним псевдонімом – Олена Пчілка.
1875
Вже у чотири роки Леся навчилась читати. Мама була впевнена: ніяка школа не може дати її доньці настільки глибоких знань, які вона отримає вдома. І вчила Лесю за власною системою. Вже у п'ять років вона не тільки читала, а й писала, малювала, грала на фортепіано. У 20 років Леся мала енциклопедичні знання! І цьому сприяли не лише її старанність і надзвичайні здібності, а й величезне бажання все знати.
1876
Ольга Петрівна Косач разом з Лесею та Михайлом відпочивають в селі Жабориці, де Леся вперше почула розповіді матері про Мавку: «…Видко було, що перебування в Жабориці зробило на Лесю дуже велике враження і дуже їй сподобалося: вона, бувало, раз у раз із втіхою згадує, що те або те чула чи бачила в Жабориці… Жаборицькі пісні, казки, різні повір'я, звичаї, купальські, жнив'яні і т. д. Леся добре пам'ятала і часто згадувала…»
1880
Перша поезія - вірш "Надія", написаний під впливом звістки про арешт тітки Олени Косач. Дуже шкода, що рукописний текст вірша не зберігся.
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
Літо 1883
Переддень Різдва. Леся у вологому одязі із захопленням спостерігає за освяченням води у річці Стир, не зважаючи на мороз. За декілька днів її скрутив страшний біль у нозі. Спочатку лікарі нарікали на ревматизм, однак все виявилось набагато страшнішим – у Лесі діагностували туберкульоз кісток. У жовтні дівчинці оперують ліву руку, видаляють кістки, уражені туберкульозом. Однак хвороба не відступає. Леся розпочинає тридцятирічну боротьбу із хворобою і власним безсиллям перед нею.
1884
Леся починає друкувати поезії під псевдонімом, за яким її знає увесь світ - Леся Українка. Його Лариса Косач запозичила у дядька Михайла Драгоманова - «Українець».
1890
19-річна Леся пише глибокий і надзвичайно сильний вірш «Contra spem spero» - один із кращих не лише у її творчості, а й у світовій літературі. Поезія "Без надії сподіваюсь" стала своєрідною життєвою програмою письменниці, її кредо.
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна...
7 серпня 1907
Леся Українка та відомий музикознавець-фольклорист Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві і оселились на вулиці Великій Підвальній (тепер вул. Ярославів вал), 32, кв. 11 у Києві. Ці стосунки були викликом консервативному суспільству. Вона хворіє, він на 9 років молодший за неї… Що могло вийти з такого шлюбу?! 21 серпня вони разом вирушають до Криму, де Квітка одержав посаду у суді.
1907
Поетеса завершила роботу над драматичними поемами «Айша та Мохаммед», «Кассандра» та «За горою блискавиці». Опублікувала поему «На руїнах». Наполегливо працює над роботами «У пущі», «Руфін і Прісцілла». З кінця 1907 року здоров'я поетеси погіршується. У Лесі з'явилися ознаки туберкульозу нирок.
1911
Драма-феєрія «Лісова пісня», яка вважається одним з кращих творів Лесі Українки, побачила світ. Це художньо-філософська п'єса, у якій поєднались реальність (Лукаш) і казковість (Мавка). Леся створила своєрідний жанр драми-феєрії, який доти не мав аналогу в українській літературі.
1 серпня 1913
Між першою і другою годинами ночі Леся не стало. Вона померла у Сурамі (Грузія). Її мама Олена Пчілка надіслала телеграму до редакції газети «Рада» у Києві: «Тяжко прибиті великим горем мати і інша родина посилають звістку на Україну, що 19-го іюля, вдосвіта, померла на Кавказі, в Сурамі, Леся Українка (Лариса Квітка, уроджена Косачівна). Поховають у Києві».
8 серпня 1913
Леся Українка похована на Байковому кладовищі. У газеті "Рада" є приголомшливий опис похорону. Очевидці пишуть, що процесії заважали жандарми: зрізали стрічки з труни, намагалися «припинити антиурядову маніфестацію». Та коли вся церемонія скінчилася і всі розійшлися, над свіжою могилою, проігнорувавши всі вимоги поліції, надовго залишився лише заплаканий, убитий горем Климент Квітка...
Ой палка ти була, моя пісне!
Як тебе почала я співати,
В мене очі горіли, мов жар,
І зайнявся у грудях пожар.
Хтіла я тебе в серці сховати,
Та було моє серденько тісне,
Ой палка ти була, моя пісне!

Так, була моя пісня палка.
Вислухала товаришка спів,
Мов троянда, уся паленіла,
І сльоза в неї в очах бриніла
Від гарячих, невтримливих слів,
І тремтіла подана рука…
Так, була моя пісня палка.
Ти занадто палка, моя пісне!..
20 2
© 2016 Телеканал Интер
inter.ua